Існують декілька різних версій гри. Мета гри — направити м'яч над сіткою таким чином, щоб він доторкнувся до ділянки суперника та запобігти спробі гравців суперника зробити те саме. Для цього команда має торкнутися до м'яча не більше трьох разів (або, можливо, ще один раз на блоку).

М'яч вводиться до гри через подачу: гравець що подає, завдає удару по м'ячу направляючи його у бік суперника. Розіграш кожного м'яча продовжується до приземлення м'яча на майданчик, виходу в «аут» або порушення правил.

У волейболі команда, яка виграла розіграш, отримує очко (за системою «кожний розіграш — одне очко»). Коли команда, що приймає подачу, виграє розіграш, вона одержує очко і право подавати, її гравці переходять на одну позицію за годинниковою стрілкою.

Волейбол (англ. volleyball від volley — «залп», «удар з літа», і ball — «м'яч») — вид спорту, командна спортивна гра, в процесі якої дві команди змагаються на спеціальному майданчику, розділеною сіткою, прагнучи направити м'яч на сторону суперника так, щоб він приземлився на майданчику супротивника (добити до підлоги), або гравець команди, що захищається, допустив помилку. При цьому для організації атаки гравцям однієї команди вирішується не більше трьох торкань м'яча підряд (на додаток до торкання на блоці). Центральний орган волейболу як міжнародного виду спорту, що визначає зведення правив FIVB(англ.) — Міжнародна волейбольна федерація. Волейбол — олімпійський вид спорту з 1964 року. Волейбол — неконтактний, комбінаційний вид спорту, де кожен гравець має строгу спеціалізацію на майданчику. Найважливішими якостями для гравців у волейбол є стрибучість для можливості високо піднятися над сіткою, реакція, координація, фізична сила для ефективного твору атакуючих ударів. Для любителів волейбол — поширена розвага і спосіб відпочинку завдяки простоті правив і доступності інвентаря. Існують численні варіанти волейболу, що відгалузилися від основного вигляду, — пляжний волейбол (олімпійський вигляд з 1996 року), міні-волейбол, піонербол.

Історія

Походження сучасного волейболу

Винахідником волейболу вважається Вільям Дж. Морган, викладач фізичного виховання коледжу Асоціації молодих християн в місті Холіоке (штат Массачусетс, США). 9 лютого 1895 року в спортивному залі він підвісив тенісну сітку на висоті 197 см, і його учні, число яких на майданчику не обмежувалося, стали перекидати через неї баскетбольну камеру. Морган назвав нову гру «мінтонет». Роком пізніше гра демонструвалася на конференції коледжів асоціації молодих християн в Спрінгфілде і за пропозицією професора Альфреда Т. Хальстеда отримала нову назву — «волейбол». У 1897 році були опубліковані перші правила волейболу. сновниє правила гри сформувалися в 1915—25. У країнах Америки, Африки, Європи практикувався волейбол з шістьма гравцями на майданчику, в Азії — з дев'ятьма або дванадцятьма гравцями на майданчику 11х22 м без зміни позицій гравцями під час матчу. У 1922 році проведені перші загальнонаціональні змагання — в Брукліне відбувся чемпіонат YMCA за участю 23 чоловічих команд. У тому ж році була утворена федерація баскетболу і волейболу Чехословакії — перша в світі спортивна організація по волейболу. У другій половині 1920-х років виникли національні федерації Болгарії, СРСР, США і Японії. У той же період формуються головні технічні прийоми — подача, передачі, що атакує удар і блок. На їх основі виникає тактика командних дій. У 1930-і роки з'явилися груповий блок і страховка, варіювалися атакуючі і обманні удари. У 1936 році на конгресіміжнародній федерації по гандболу, що проводився в Стокгольмі, делегація Польщі виступила з ініціативою організувати технічний комітет з волейболу як частина федерації по гандболу. Була утворена комісія, до якої увійшли 13 країн Європи, 5 країн Америки і 4 країни Азії. Членами цієї комісії як основні були прийняті американські правила з незначними змінами: виміри проводилися в метричних пропорціях, м'яча можна було стосуватися всім тілом вище за пояс, після того, що стосується м'яча на блоці гравцеві було заборонено повторне торкання підряд, висота сітки для жінок — 224 см, зона подачі була строго обмежена.

Післявоєнна історія

Після закінчення Другої світової війни (1939—1945) стали розширюватися міжнародні контакти. 18—20 квітня 1947 в Парижі відбувся перший конгрес Міжнародної федерації волейболу (FIVB) за участю представників 14 країн: Бельгії, Бразилії, Угорщини, Єгипту, Італії, Нідерландів, Польщі, Португалії, Румунії, США, Уругваю, Франції, Чехословакії і Югославії, які і стали першими офіційними членами FIVB. FIVB утверділа офіційні міжнародні правила, а в її складі були утворені арбітражна комісія і комісія з розробки і вдосконалення правил гри. Першим президентом FIVB був вибраний французький архітектор Поль Або, що згодом неодноразово переобирався на цей пост до 1984 року.

Нові правила

В 1984 році Поля Лібо змінив на посту президента FIVB доктор Рубен Акоста, адвокат з Мексики. За ініціативою Рубена Акости проведено численні зміни в правилах гри, направлені на підвищення видовищності змагань. Напередодні Олімпійських ігор-1988 в Сеулі відбувся 21-й конгрес FIVB, на якому були прийняті зміни в регламенті вирішальної п'ятої партії: тепер вона повинна гратися за системою «раллі-пойнт» («розіграш-очко»). З 1998 року така система підрахунку очків розповсюджується на весь матч, в тому ж році з'явилося амплуа ліберо.

На початку 1980-х з'явилася подача в стрибку і сама гра стала ще агресивнішою і швидшою. Сильно виросли і волейболісти. Якщо в 1970-і роки в команді могло не бути взагалі жодного гравця зростанням вище 2-х метрів, то з 1990-х років все змінилося. У командах високого класу нижче 195—200 см звичайні що тільки пов'язує і ліберо. Навіть у жіночих командах гравці вище за два метри нормальне явище. З 1990 року стала розігруватися Світова ліга по волейболу, щорічний цикл змагань, покликаний збільшити популярність цього виду спорту у всьому світі. З 1993 проводиться аналогічне змагання у жінок — «Гран-прі».

Сучасний стан

З 2006 року FIVB об'єднує 219 національних федерацій волейболу [4], волейбол є одним з найпопулярніших видів спорту на планеті. Найбільш розвинений волейбол як вид спорту в таких країнах як Росія, Бразилія, Китай, Італія, США, Японія, Польща. Діючим чемпіоном світу серед чоловіків є збірна Бразилії (2006), серед жінок — збірна Росії (2006).

Правила

Гра ведеться на прямокутному майданчику розміром 18х9 метрів. Майданчик розділений посередині сіткою. Гра ведеться сферичним м'ячем колом 65—67 см вагою 260—280 г. Кожна з двох команд складається з 12 гравців, на полі в кожен момент часу можуть знаходиться 6 гравців. Мета гри атакуючим ударом добити м'яч до підлоги — тобто до ігрової поверхні майданчика половини супротивника або примусити його помилитися.

Гра починається введенням м'яча в гру за допомогою подачі згідно долі. Після введення м'яча в гру подачею і успішного розіграшу подача переходить до тієї команди, яка виграла очко. Майданчик по кількості гравців умовно розділений на 6 зон. Після кожного переходу права подачі від однієї команди до іншої в результаті розіграшу очка, гравці переміщаються в наступну зону за годинниковою стрілкою.

Подача

Виконує подачу гравець, який в результаті останнього переходу переміщається з другої в першу зону. Подача проводиться із зони подачі за задньою лінією ігрового майданчика. Завдання що подає приземлити м'яч на половині супротивника. До того як гравець не торкнеться м'яча при подачі, жодна частина його тіла не повинна торкнутися поверхні майданчика (особливо це стосується подачі в стрибку). У польоті м'яч може торкнутися сітки, але не повинен стосуватися антен або їх уявного продовження вгору. Якщо м'яч торкнеться поверхні ігрового майданчика, подаючій команді зараховується очко. Якщо гравець який подавав порушив правила або відправив м'яч до ауту, то очко зараховується приймаючій команді. Не дозволяється блокувати м'яч при подачі перериваючи його траєкторію над сіткою. Якщо очко вигране командою яка подавала м'яч те подачу продовжує виконувати той же гравець.

Прийом

Зазвичай приймають м'яч гравці стоять на задній лінії, тобто в 5, 6, 1 зонах. Проте прийняти подачу може будь-який гравець. Гравцям приймаючої команди дозволяється зробити три торкання і максимум після третього торкання перевести м'яч на половину супротивника. Обробляти м'яч на прийомі можна в будь-якому місці майданчика і вільного простору, але тільки не на самій половині майданчика супротивника. При цьому якщо доводиться пасом переводити м'яч назад на свою ігрову половину друга передача з трьох не може проходити між антенами, а обов'язково повинна проходити мимо антен. При прийомі не допускається ніяка затримка м'яча при його обробці, хоча приймати м'яч можна будь-якою частиною тіла.

Атака

Зазвичай при позитивному прийомі м'яч приймається гравцями задньої лінії (1-е торкання), доводиться до гравця (2-е торкання), що пов'язує, той, що пов'язує передає м'яч гравцеві атаки (3-е торкання) При атакуючому ударі м'яч, повинен пройти над сіткою, але в просторі між двома антенами При цьому м'яч може зачепити сітку, але не повинен зачіпати антени або їх уявного продовження вгору. Гравці передньої лінії можуть атакувати з будь-якої крапки майданчики. Гравці задньої лінії перед атакою повинні відштовхуватися за спеціальною триметровою лінією. Заборонено атакувати (тобто завдавати удару по м'ячу вище за лінію верхнього краю сітки) тільки ліберо.

Регламент

Волейбольна партія не обмежена в часі і продовжується до 25 очок. При цьому якщо перевага над супротивником не досягла 2 очок, партія продовжуватиметься до тих пір, поки це не відбудеться. Матч продовжується до того, як одна з команд виграє три партії. У п'ятій партії (тай-брейк) рахунок ведеться до 15 очок. У кожній партії тренер кожною з команд може попросити два тайм-аути по 30 секунд. Додатково по-перше 4 партіях призначаються технічні тайм-аути після досягнення однієї з команд 8 і 16 очок (по 60 секунд). У кожній партії тренер має право провести не більше 6 замін польових гравців (окрім ліберо).