| Stalin | Дата: Четвер, 04.12.2008, 16:56 | Повідомлення # 1 |
 Експерт
Група: Мозок сайту
Повідомлень: 27
Статус: Offline
|  
|
| |
| |
| Stalin | Дата: Четвер, 04.12.2008, 16:56 | Повідомлення # 2 |
|
Експерт
Група: Мозок сайту
Повідомлень: 27
Статус: Offline
| Я ОБИРАЮ ЖИТТЯ
Якось я випадково прочитала плакат, де яскраво – червоними літерами виднівся напис : «Зупинимо СНІД, доки він не зупинив нас! ». Що ж, кров знову застигла в жилах і мозок якось дивно реагує на сприйняту інформацію. Так хочеться заплакати… У тому застереженні є лише одне слово, яке несе за собою смерть, смерть мільйонів таких самих людей, як ми. Одні зовсім випадково потрапили в тенета безвиході, інші усвідомлено йшли на цей крок, адже кожен сам джерело своїх проблем. То чому ж людство переступило поріг ХХІ століття з рядом жахливих хвороб? А українці, то й взагалі зі своїми традиціями високої моральності примудрилися посісти перше місце в Європі за віл – інфікованістю. Люди знають багато моторошного й жахливого про хворобу, та ВІЛ-інфікованих не стало менше. Ми, чомусь, уникаємо зустрічі з такими хворими і робимо їх зайвими у суспільстві. Невже ж недостатньо інфікованому й того, що на нього чекає смерть і всілякі плани й задуми швидко руйнуються в один прекрасний день? Та СНІД не передається через поцілунки чи рукопотискання…
Я знаю про СНІД не тільки зі сторінок книг чи екранів телевізора, бо ще зовсім нещодавно мала змогу познайомитись з тим, хто приречений. Це не було журналістським дослідженням чи просто зацікавленістю, зустріч несла набагато більшу значимість. Можливо, хтось і думає, що зізнатися самому собі, що ти хворий легко , та це лише так здається. Адже за 14 років інтенсивних пошуків ліків від вірусу виходу досі не знайдено. Можливо, це просто вже нікого не цікавить? Ті, хто померли, вже не висловлять дійсної проблеми, що постала, ті, хто ще не заражені, думають, що це їх не стосується, а інфікованим немає сенсу у всьому розбиратися або ж вони просто бояться, що про них дізнаються. Вони мають надію на завтрашній день та бояться почути «Ні!» від близьких. Та СНІД – це хвороба, яка стосується кожного і в той час, коли кожні 14 секунд на одну інфіковану людину стає більше, ми просто не маємо права жити за правилом «моя хата скраю»! Я обираю життя! СНІД не є синонімом до слова «смерть», і це не пустощі, бо проблема існує на всіх континентах.
Інколи людині потрібно зробити помилку, перш ніж вона її зрозуміє. Тому, якщо у мене буде можливість зробити і свій внесок задля спасіння ВІЛ- інфікованих, я, не задумуючись, погоджусь. Бо хіба ж просто так створені різні реабілітаційні центри? Чи може славнозвісний фонд Олени Франчук «АнтиСНІД» заради піару збирає кошти на лікування хворих? Ні. Ми не можемо чекати, доки хвороба постукає й у наші двері, адже сидіти склавши руки не вихід.
Звісно, ніхто не винен у тому, що хвороба набула ознак епідемії, але невже не дивує той факт, що більша частина хворих — це люди або нетрадиційної орієнтації або ж наркозалежні? Мені просто жаль невинних дітей, які інфікувалися від матері. А ще, я вважаю, проблема у тому, що не вистачає елементарної совісті, щоб не поширювати смерть на інших. На сьогоднішній день існує багато медичних препаратів, які частково можуть протистояти цій недузі. Однак, жодний з них не в змозі повністю вилікувати хворих на СНІД. Тож варто бути досить обачним у своїх діях і вчинках, щоб запобігти цій чумі ХХІ століття, яка набирає обертів і не знає ні соціальних, ні національних кордонів.
Інни Царук
|
| |
| |
