Мою увагу неодноразово привертали яскраво розмальовані стіни деяких куточків у нашому місті. Якщо ви вже встигли помітити щось на кшталт незрозумілого напису чи дивного малюнка, який, на перший погляд, не має абсолютно ніякого змісту, то не поспішайте звинувачувати у цьому тих тінейджерів, яким нічого робити. Адже графіті — це теж в певній мірі молодіжна суб – культура, що для багатьох є допомогою у самовираженні і разом з тим, як не дивно, вихід за рамки норми чи дозволеності. Воно стає ширшим і страждає від власного культурного розвитку. Навіть, якщо робота графітяра (тобто людини, яка створила малюнок) буде створено легально, все – одно носитиме бунтівний характер. Прикладом для цього може слугувати історія виникнення сучасного виду мистецтва. Щоб познайомитись поближче з такими «творіннями» не потрібно йти на виставки в музеї й художні галереї. Вже всім давно відомо, що усе нове і прогресивне йде до нас із-за кордону, найчастіше нелегкий шлях пролягає через океан. Ось так Street – art (вуличний стиль) бере свій початок в 70-х роках, (хоча й неофіційно основа була покладена у Філадельфії, США), коли на стінах Нью – Йоркських підземок почали з’являтися зроблені, в основному одним – двома кольорами, яскраві написи, що являлись своєрідним «лого» автора. Можна провести паралель і із виникненням хіппі та знаменитого гурту The Beatles. Частіш всього це було імя чи прозвисько спрейщика. У 80-х практично всі стіни і вагони метрополітену у місті були суцільним графічним малюнком (робити їх потрібно було дуже швидко) і тоді вийшов наказ про заборону розмальовувати такі місця. Результатом всього стало те, що найбільш фанатичні графітяри почали переїздити в інші міста, як США так і Європи. Згодом можна було бачити розписані стіни і загорожі, що вже не заборонялося законом. Так, наприклад у Парижі подібні малюнки вже доволі давно легалізовані. На сьогодні «художників» можна умовно поділити на дві категорії: одні на перше місце ставлять художню цінність малюнка, інші таким способом мають змогу висловити свої думки і почуття. Слід повернутися й доісторичних часів, коли люди малювали на стінах печер. Скоріш всього це було викликане прагненням до спілкування.
Мало хто знає й про значення деяких слів. Ось, для прикладу слова «Go Vegan» — сленг молоді, котрі слухають тяжку музику, але при цьому ще й мають ніжні серця. Такі хлопці й дівчата зазвичай вегетаріанці. За здоровий спосіб життя також виступають представники слів Straight Age. Райтери знаходять певне задоволення у тому, щоб зашифрувати повідомлення чи слова, які зуміють прочитати тільки «свої». Та все ж суть цього стилю полягає в тому, щоб розмальовувати заборонені місця, тобто творити там, де недозволено, заборонено і боротися за свободу малювання. Можливо, це і є проявом вандалізму чи хуліганства, але лише на деяких прикладах робіт. Графіті теж в свою чергу можна поділити на три форми. Найпростіший «tagging» той, з якого все й почалося. Нову форму цього мистецтва назвали «throw up», тобто те, що дуже важко або ж просто неможливо прочитати. Та найбільш складними малюнками є зображення людей, наприклад портрет покійного друга чи коханої дівчини. Знайти написи українською чи російською мовами надзвичайно важко. Так само, на мою думку, практично нереально зрозуміти райтера, не поставивши себе на його місце. Адже відразу ж виникає запитання : навіщо ускладнювати собі життя малюванням? Мушу сказати, що вони нічим не гірші від тих самих художників, танцюристів чи фотографів. Всі ці люди займаються улюбленою справою, то чому ж багато хто вважає грубим чи, навіть вульгарним таке мистецтво?!
Мабуть, кожен з нас прагне виділитись з – поміж інших, але бути райтером ще не означає бути особливим. Для початку необхідно знайти свій стиль, але й він не надасть повного значення робіт. Це лише черговій спосіб вираження ідеї. А от дизайн і форма мають означати дещо більше, ніж просто гарний вигляд. Бо серед розмаїття малюнків не важко не розгубитись.
Думаю кожен райтер прагне здобути певну техніку, це те, чому можна навчитись. Вона універсальна, та все ж слід пам’ятати, що стиль залишається персональним. Звісно кожен спочатку копіює чужий стиль і це цілком нормально у новій, необізнаній справі. Завжди повинен бути світлячок, на який хотітиметься летіти. Та не слід захоплюватися цим, адже графітяр легко зможе перетворитися на «культурного паразита», а не учасника хіп – хоп культури.
Ідеальним засобом для нанесення малюнка є звичайнісінький балончик з фарбою, що діє по принципу дезодоранту.
Отже, якщо ви наважились стати райтером вам знадобляться: фарба, яка продається мало чи не в кожному магазині господарської продукції; вирізки з картону у формі квадрату, круга і т.д.; респіратор. Та головне це ідейний зміст запланованого малюнку. Цілком можливо, що крім вас ним ніхто й не зацікавиться. Слід й пам’ятати і про основні принципи графіт ярів: не наносити малюнок на вже створене графіті; не використовувати в написах нецензурних слів; ну і, звичайно, не намагатися малювати на тих місцях, які вже являються архітектурними чи художніми цінностями. Мушу зазначити, що будь – де створювати ці картинки теж не годиться. Для цього є спеціально відведені місця. В Сарнах можна пре спокійнісінько йти в місцевий парк з набором різноманітних спре їв, при тому це не єдина стіна, де дозволено реалізувати свої мистецькі таланти. Тож якщо ви відчули в собі прагнення до чогось нового, але ще не визначились до чого саме, то графіті може бути, навіть дуже хорошою підказкою.
ІННИ ЦАРУК
